Батько й син. Лідія Компанієць


Ген за селом, за яворами,
Лежать до обрію лани.
Хитає вітер колосками
На всі чотири сторони.

Далеко гук моторів лине –
Жнива… забудь вже про спочин!
… Збирають жито у долині
Два комбайнери – батько й син.

Спішить один,
Спішить і другий,
Стинають вперто колоски.
Уже від спеки і напруги
В обох намокли сорочки.

Вони ідуть у перегони.
Сліпуче сонце в очі б’є.
Долає батько треті гони,
І син також не відстає.

Он куховарка кругловида
До них із мисками іде.
Гукає син:
– Несуть обідать! –
А батько й вусом не веде.

Комбайнів чути перегуди,
Зерно вилискує масне.
За тим змаганням стежать люди:
– А хто ж кого пережене?

І навіть жайвір пустотливий
Не криє захвату свого,
Дзвенить, злетівши понад ниву:
«А хто – кого? А хто – кого?»


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: