Біля пам’ятника. М. Станович


Він стоїть… Кам’яне мовчання
Поглядає на нас з висоти…
Зникла в мами надія остання:
Не повернеться син із війни.

І тепер уже мама не випере
Для синка кам’яну сорочку,
Її вітер гарячий висушить,
І дощі у росі прополощуть.

Він зостався — гранітний велетень
Між будинків цементних і сірих.
Та для мами він — білий лебідь,
Що ніяк не повернеться з вирію.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: