День перемоги. Микола Вінграновський


Ярами бурими, гнідими
Тумани впали й поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.

Який поріг? – Нема порога.
Де родовід? – Не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими вдову.

А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав.
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища. Затихли.
Зозулі лет – ні в сих, ні в тих.
Земля – могила для загиблих,
Земля – землянка для живих.

І лиш сльоза, з пожеж іржава,
Таку ж іржаву доганя…
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий
Пита – кого? чого? – пита…
Вдова цілує Перемогу
У перепалені уста.

І тут коли, коли похмурі
На нас дивилися віки –
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав’язав пупки.

Малі-маленькі, більші-менші,
Дезинфіковані вапном,
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя –
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: