До України. Андрій Бобенко


Моя сердешна Україна,
Тебе й свої не пізнають,
Ти засохла, як билина,
І буйні вітри тебе б’ють…

Пропала вся твоя оздоба,
Змарніла вся твоя краса,
І, мов з великої хвороби,
Посіклась русая коса;
І рожі ті позасихали,
Що грали в тебе на устах,
І щоки мов позападали,
Погасити огонь в ясних очах…
Неначе труп коло могили,
Сидиш ти мовчки над Дніпром;
Тобі обридло, остогидло
Усе, що діється кругом.
Ти закривається свої очі,
Неначе хочеш все забути
І під густим наметом ночі
В нірвані вічній потонуть…


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: