Гостина у матері. Микола Подолян


Пригощає мати медом, і вином,
І напоєм з липового цвіту.
Ластівки під мамине вікно
Позліталися з усього світу.
Сива мамо,
Ластівко моя,
Пригубіть і ви медку хоч краплю.
Заспіваю вам за солов’я,
Бо коли до вас я ще потраплю.
На ослоні кухлик з молоком
Та хлібина свіжа – щойно з печі.
Сидимо в хатині під вікном,
Хустка прикрива похилі плечі.
Замалий обом великий світ
І солодкий полуничний ранок…
Скільки ж це минуло,
Скільки літ,
Як дорослим я ступив на ґанок?!
Сидимо край столу знов удвох.
Скільки літ!
Не нажились і досі.
Гей, обоє вже срібноволосі,
Тільки серце з серцем: тьох та тьох…
Та очей жаринки ще горять.
Знову рідну хату залишати.
“Ластівки чекають ластів’ят,
А тебе коли мені чекати?”
– Зачекайте, мамо,
Через рік
Прилечу я знову соловейком.
Хто ж бо винин, що в буремний вік
Народились ми обоє, ненько?!
Пригубімо меду і вина,
Вип’єм чаю з липового цвіту…
Ластівки злітають з-під вікна,
Кличуть і мене у повінь світу.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: