Калюжа. Ігор Калинець


вона
як випале пташа
з гнізда
тремтячі крильця

посеред стежки присіла
на травинку роззирається
на синю квітку

і божу корівку на ній
невже того з хмари не видно

і що їй до того
аби жовте сонечко
не звалилося зі стебельця

навіть на мене
косо глянуло
чого ж бо в мене
босі ноги

не бійся
калюжо
оббіжу тебе довкола
разом зі співанкою

ой встань встань
подоляночко
здожени свого дощика


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: