Лук. Тамара Коломієць


Маю палицю з ліщини
Рівну-рівну, як струну.
На кінець петлю накину,
Лук тугий собі зігну.
З очерету стріл наріжу,
Пір’я згублять гусаки.
На плече я лук повішу
Та й піду поміж дубки.
Не мисливець я, а воїн –
Я несу лише добро.
Не ховайтесь в неспокої,
Білченята, у дупло.
Не втікайте, зайченята,
Між ожину, в гущину.
Не стрибайте, жабенята,
Не лякайтесь,не торкну.
Вам я також, пташенята,
Зла ніколи не завдам.
Щоб в старий пеньок влучати,
Лук зробив собі я сам.
Голова сама та плечі,
Бородатий той пеньок,
Став, ляка малу малечу
Коло стежки у лісок.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: