Мамо, було покличеш. Володимир Підпалий


Мамо,  було,  покличеш,
казку  почнеш  казати,
доленьку  світлу  зичиш,
років  життя  багато.
Зір  одвести  не  смію:
казка  –  моя  утіха…
Знаєш  ти  все  і  вмієш,
бачила  щастя  й  лихо…
Мамо,  долоні  милі
в  праці  важкій  згрубіли,
зморшки  чоло  покрили,
коси  не  чорні  –  білі…
Чомусь  ніколи  тільки
сліз  я  твоїх  не  бачив…
Шибки  торкнеться  гілка,
стукає  хтось  неначе.
Може,  до  мене  мати
вечором  йде  імлистим  –
очі  осяють  хату,
рідні,  як  совість,  чисті…
Може…  даремно  ждати
в  гості  тебе,  єдину:
Дивиться  сумно  мати
з  картки  на  сина…

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: