Материна хата. Петро Гаркуша


Знайома дорога веде до села,

Стежина заросла травою.

В цій хаті в минулому мати жила –

Повіяло ж холодом й журбою…

Зустріла скрипінням хвіртка мене,

Криком підбитого птаха.

Низько над вишнею хмара пливе,

Сльозою заплакана хата.

Крізь сльози міражні я бачу бліде

Обличчя і постать сумну на порозі,

Цілую я руку – а мати бере

Рукою холодною синові сльози.

* * *

Мамо, матінко, матусю,

Вас бачу я лише у снах.

Додому я ще повернуся,

До хати вічної – що на гробках.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: