Моє і наше. Грицько Бойко


Грають діти у м’яча,
Та немає Гриця.
Віддалік стоїть хлопча,
Друзів сторониться.
Свій новенький м’яч трима,
У тендітних ручках…
Мабуть, діти недарма
Звуть його жаднючка.
«МІЙ ведмедик! МІЙ совок!»
Навіть біля річки
Він горлає: «МІЙ пісок
І МОЯ криничка!»
Грицю сповнилося п’ять.
Вже почався шостий.
З подарунками спішать
Всі до нього в гості.
І приніс хтось новину
В подарунок Грицю —
Іграшкову, заводну,
Гарну залізницю.
От і гості за столом,—
їх частує мама,
Пригощає кавуном,
Медом, пирогами.
По обіді всі тоді
Оточили Гриця:
— Залізницю заведи!
— Дай хоч подивиться!
— Не чіпай, дарунок МІЙ!
Сам не гравсь нітрішки! —
Залізницю він мерщій
Заховав під ліжко.
Ну й жаднюга! Просто жах!
Не люблю такого!..
І коли б я у гостях
Був тоді у нього,
Я б таке сказав йому:
— Та чи так годиться,
Щоб служила одному
Ціла залізниця?
Глянь: повіз удалину
Паровоз вагони,—
То спішать на цілину
НАШІ ешелони.
І машини, й літаки,
Кораблі, й трамваї —
Все це НАШЕ, малюки.
Кожен добре знає.
Ще б я Грицю так сказав:
— Це про тебе книжка!
Що від друзів заховав,
Витягни з-під ліжка!

(Грицько Бойко)


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: