Новорічна казочка. Богдан Чалий


Серед сивих, мов зажурених, борів
Дід Морова на галявині я стрів…
Синім сріблом
Гаптував вія гілочки,
Сірим зайчикам
Мережив казочки.
Простилав зорі вечірній
Оксамит,
Кидав пригорщами снігу
В білий світ.
А надвечір.
Мов горішки золоті,
Впали зорі
На засніжені путі…
Сперся Дід на калиновий посошок,
Потім гучно затрубив він у ріжок.
В тую ж мить.
Перед Морозом, як завжди.
Шикувалися ялинки в три ряди.
– Гей ви, доні,
Ви подружки борові!
Ви скидайте білі шубки сніговії
Ви вбирайтеся в намисто, у вогні,
Ось пісні вам, ось казки вам чарівні.
Через гори, через доли, крізь бори
Вирушайте гостювать до дітвори.
Сам я з вами всю країну обійду,
Між дітей веселі кола поведу!
Ну, щасливої! Не гайтеся! Пора!
Всіх країн на Нас чекає дітвора.
Через гори, через доли і ліси
Йдуть ялинки небувалої краси.
А за ними, а за ними навпрямці
Скачуть білочки, зайчата-стрибунці.
Лиш одна стоїть ялиночка, одна.
Я дивлюся – розростатись почина
Вище дуба молодого і сосни.
Вже небесної сягнула вишини.
Вище й вище виростає –
Диво з див! – Дід Мороз мені врочисто пояснив:
– Ця ялинка, наче мрія золота,
З кожним роком вище й вище вироста.
Бачиш хмарку? Як до неї досягне –
Теж одінеться у сяйво чарівне.
І колись, під новоріччя – буде час! –
Всього світу діти зійдуться до нас.
Я для них оцю ялинку бережу,
Прощавай, бо запізнюся! Побіжу! –
І зненацька зник – веселий чарівник.
Йшов зі сходу по країні Новий рік.

(Богдан Чалий)


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: