Папірець. Марія Пелих


Зї’в Іванко льодянець –

В траву кинув папірець.

Сам побіг мерщій на став

футбол весь день ганяв.

Папірець лежав в траві,

В мурашиному гнізді.

Наробив він там біди –

Вхід закрив всім до їди.

Потім з вітром полетів,

впав на квітку біля бджіл

і не взяли бджоли мед –

Полетіли всі вперед.

Раптом дощик з неба – крап,

Папірець із квітки – хляп.

І поплив до черв’яків,

що повзли до себе в рів.

І їм шкоду він вчинив,

Бо додому не впустив.

Працювали червяки, –

прокопали два рови!

Папірець все ж там лежав,

Дуже тяжко сумував.

І не знав, чому це Він

Робить тільки шкоду всім?

Чому чути , « ай ! » та « ах ! » –

Навкруги зітхають так.

Та бабуся якось йшла,

Папірець з землі взяла,

У торбину його поклала

та й додому принесла.

Поставила на столі –

Враз засяяв сонцем він,

Грав веселки кольорами,

став для квітки пелюстками!

Бо бабуся все уміла,

І ніколи не смітила.

Заблищав букет в вікні –

стали квіти, мов живі.

Дивувались перехожі :

«Які, гарні, дивні рожі »

А Івпсь біг на футбол,

Щоб забити знову гол.

Раптом бачить: що за диво

Так виблискує грайливо?

Став він ближче до вікна:

«Ой, яка ж то дивина!

Сяють квіти , мов живі,

Які ж гарні папірці! »

Тут бабуся підійшла

звази квіточку взяла,

Руку на плече поклала

І такі слова сказала:

«Бери, синку, не сміти,

І красивий світ твори,

Бо земля – це наша мати,

її треба шанувати!»

 

Автор: Марія Пелих . с . Поділля Заліщицького радону


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: