Перша вчителька. Г. Петрук-Попик


Сонце водить вересень
У шкільнім дворі.
Ти всміхнулась весело
Милій дітворі.

Оченята сірії,
Карі й голубі
Глянули й повірили
Сонцю і тобі.

Наче сизі журавлята, —
Першокласники малі.
Треба вчити їх крилато,
Щоб росли, мов журавлі.

Треба мрії розгадати
Гордих, радісних, сумних…
Перша вчителька, як мати,
Як журавочка для них.

Є свій дім у кожного,
Є своя рідня.
Не на тебе схожі всі,
А твоя сім’я.

За шкільною партою
Ти — зоря їх знань.
В кожного з них мама є,
Ти ж для всіх одна.

Хоч до травня з осені —
Через січень шлях.
Та стають дорослими
Діти на очах.

Полетять Вкраїною,
Мов за птахом птах.
Злинуть журавлиною
Піснею в літах.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: