По горіхи. Наталя Забіла


Наталя Забіла - По горіхиШерехате і ворсисте, та розлоге, та густе зап’яло ліщину листя, мов убрання золоте.
А під листям тихо-тихо на тоненьких гілочках причаїлися горіхи у зелених кожушках.
Ой, горіхи! Не сховатись, хоронись не хоронись, як наскочим ми, малята, в мовчазний осінній ліс!
Затремтить ліщина сміхом, різнобарвне зацвіте… Не сховаються горіхи попід листя золоте!
— Ой, поглянь, які хороші!
Та усе по два, по три!
Лесь — у шапку…
Майя — в кошик…
От привілля дітворі! Юра тягне повну торбу, Тася в пелену збира…
Сонце тихо суне вгору
Вже й обідати пора!
От малеча вся зійшлася, повні кошики в руках. Тільки де ж це наша Яся, метушлива та метка?
Заховавшися під гілку у густім чагарнику, Яся дивиться на білку, що мелькає на дубку. Яся стиха ледве диха: ворухнутися — біда!..
А звірок гризе горіхи, ще й шкарлупку викида.
Стриб на гілку, вигне спинку, розкошлатить довгий хвіст та з ліщинки — на ліщинку, та з-під листячка — під лист! І така ж мала та спритна, та забавна, та прудка!..
Час минає непомітно — все б дивилась на звірка!
Тільки чути — кличуть Ясю. Підвелася — білка стриб! Вмить метнулась, подалася в лісовий зелений глиб.
А до Ясі діти з сміхом:
— Що ж ти, Ясочко, сама? Ну, а де ж твої горіхи? А горіхів і нема!..
— Ах, ти ж, білко — сіра спинко! Що ж ти, Ясю підвела? Через тебе цю торбинку я порожню принесла!
Та не журиться маленька, бо у неї друзі є: кожен з них горіхів жменьку нашій Ясочці дає!


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: