Пророк, або остання ніч Тараса Шевченка. Микола Бучко


…Аж наче хтось наспівує, себе виспівує…

У світ себе співає.

Господь вчуває, слухає Господь. Господь…

Несмертну воду із Дніпра спливає несхитне небо…

Тільки лютень. Лютень – скрізь…

І млосний-млосний час спливає.

І важко дихати, бо мучить дихавниця,

Навіть груди розпинає…

Ще тільки лютень.

Воду негучну спива з міцного льоду…

Там, за гаєм,

З твердого, як наріжний камінь,

Спиває небо стужавілу воду…

Еге ж, передсвітанний водопій!..

Хати біліють, щоб білів до сходу і світ…

Непосидючий, наче я колись,

Вітрець несе собі з городу

Всілякі ласощі – смачну городину…

Та й навпростець: повз загороду,

Повз клуню, повз квітник Катрусі –

З крайцем глини, теж смачної! –

В прохолоду

Старого саду чи байрака, чи діброви,

Чи левади!

Й далі, далі

Бігцем за гору, до стовпів

Залізних донебесних!..

Далі від печалі

Самотнього убогого дитинства…

Далі!.. Через поглуми зухвалі,

Крізь випадкові співчуття,

Слова яких (жаль слів!) зів’ялі-перев’ялі,

Через могилки пращурів – журні горбочки –

Серед степу заблукалі…

Крізь біль! І – далі!..

Як важко дихати!

Либонь, за краплями нові краплини

Води збираються. І жовтим воском плаче свічка…

І до неї наче

Вода переливається із пальців,

З набряками пальців …

Свічка плаче,

Не стримується свічка – мов дитя…

Віконце академії незряче

Повільно розчиняється – стає невидимим…

Чимдалі важче й важче

Легеням виринати, – мучить дихавиця…

Серце… Серце неледаче

Стискається нестерпно…

Не зупиняється, співає хтось,

Меж люди душу піснею виводить…

Меж добрі люди, всякі люди… та й …

На ясні зорі і на тихі води

Своє співає: кревні радощі й жалі…

Отак земля, свята землиця родить,

Так вруниться, спинається стернею так, –

Нізащо не тамує щирий подих…

Богдана Хмеля кінь у Жовті Води скаче

Над люті кривди гонорових зайд,

Над животіння, жебрання собаче

Калік, удів, байстрят,

Сиріток, усіма забутих, незліченних… й далі

І – вітер долі цебенить у скронях,

В серцях шалених здужало дзвенить,

Мов пісня, подарована Богом!

Незупинима пісня, нескінченна!..

Як важко дихати!.. Нічого

Не сниться. Ніч – немовби море…

Мучить дихавиця, в грудях аж пече…

Нічого

Повітря мало їм…Бо хочеться із-за Дніпра –

Світанного, живого,

Далекого… як мамин голосок, цілющого,

Як пісня мамина, святого …

О Господе! Тяжка вода мене чомусь

Не забуває – прибуває…

О Господи! Співає хтось, співає…


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: