Що хвалити куликові. Олександр Пархоменко. Збірка віршів


Збірка віршів для дітей і дорослих на екологічну тематику

Любий читачу!

Сьогодні навіть малюкам-першокласникам відоме мудрецьке чужомовне слово «екологія», що визначає взаємини між людьми й навколишнім середовищем, себто природою. І мені подумалось: а от у роки мого дитинства слова «екологія» не знали навіть десятикласники! Не тому, що були такі нетямущі, а тому, що в цьому слові не мали потреби. Жило воно в грубих тлумачних словниках, у наукових творах, а в повсякденнім вжитку майже не стрічалось.

Ішли ми, приміром, «на природу», то не мали собі мороки, аби запастися водогінною водою. Пили з будь-якої річки, джерельця, озерця й навіть з болотця! Вода була чиста й прозора – нахилишся, п’єш і бачиш на дні мало не кожну піщинку. І жодних тобі нітратів, пестицидів та нуклідів, тобто шкідливих для людського здоров’я речовин, ні в воді, ні в повітрі, ні в землі. Тепер природа мовби занедужала. Очистити, оздоровити її – ось що нині чи не найголовніше! Ось наш немалий клопіт!

Нерідко бачу: ідуть твої ровесники з рюкзаками до лісу, в поля, на луки. І серед найнеобхіднішого несуть баклажки, бідони, пляшки, банки, термоси. Булькає домашня вода, бо до тієї – озерної, річкової, джерельної – зась!.. І мені робиться невесело. Тому й книжка така написалася.

Автор

 

Простіть мені, конвалії

Весна лужок між липами
Перлинками усипала,-
Прибрала темнолистими
Конваліями чистими.

На липі зяблик ценькає.
Тримаю квіти жменькою,
Навіщо рвав – не відаю,
Побавлюсь-бо – й розкидаю.

Лишив жмуток під липою,
А сам заледь не хлипаю…
Покривджені, пов’яли.
Простіть мені, конвалії.

 

Дядько грім

По захмар’ю – грим та грим! –
Їхав возом дядько Грім.
Сіяв з тисячі решіт
Синій дощ на білий світ.

Заяскріла, мов перлина,
Вмита зливою Вкраїна.
Замилований до сліз,
Дядько Грім із воза зліз:

– Дай-но, любу землю нашуу
Ще веселкою прикрашу:
Диво-браму чарівну
Прямо в казку розчахну!..

Вибрав чисті, вибрав гарні
Акварелі семибарвні.
Мусить воду принести,
До ладу їх розвести.

Нахилився над Дніпром,
Зачерпнув води цебром.
Тільки, що це за мана:
Чом вода така мутна?..

– Навіть фарби,- гримнув Грім, –
Розвести не маю чим! –
І з досади у Дніпро
Носаком турнув цебро.

 

Лисиччина колискова

В комишевій лисиччиній хаті
На ніч мостяться сни волохаті.
Рип та рип ясенова колиска,-
Лисенят заколисує лиска:
– Люлі-люлі, малі, поки спиться,
Хай у сні вам курчатко насниться.
Люлі-люлі, малі, нумо спатоньки,
Бо чигає бабай коло хатоньки.
Страховидний, огидний та лютий,
В постолиська залізні узутий.
Отакенні огненні очиська,-
Можна вмерти, побачивши зблизька!
А гарчить – аж дерева здригаються,
В білий світ звірина розбігається!
Від самого лиш духу бабая
Алергія малят обсипає!
А живе він у пущі за озером,
І в людей він зоветься… Бульдозером!
Люлі-люлі, малі, поки спиться,
Хай такий і вві сні вам не сниться!

 

Сирітка

Мама ведмедиця мовила сину:
– Ти зоставайся, а я по малину.
Не одкривайся, дитино, нікому.-
Вийшла і вже не вернулась додому.
Довго ведмедик сидів самотою,
Довго не відав, що став сиротою.
Лапу смоктав і журився сирітка,
Ждав терпеливо, бо голод – не тітка
Кволий, заплаканий виліз з барлогу,
Треба ж у когось шукати підмогу.
Бачить – людина! Наївному звіру
В серце людина вселяє довіру.
Нагодувала малого, зігріла,-
Справді, як меншого брата зустріла.
Прикро одне лиш: навіщо сирітку –
Зразу ж у клітку?!

 

Одудів покривдили

Тепла, темна лапа ночі
Світ у постільки вклада.
Пара одудів на спочив
Повертає до гнізда.

Натомились, налітались,
Казна-чого наковтались,
Гусінь зводили бридку
У весняному садку.

Зараз шасть собі до хатки,
Будуть спатки, спатки, спатки..
Та нараз – така біда:
Пух та пір’я од гнізда!

Хтось недоброю рукою
(Не звіриною – людською!)
Учинив знічев’я зло:
Знищив одудам житло.

Що вже птиці невеселі,
Геть немилим став садок.
– Як нам жити без оселі?
– Як нам вивести діток?

 

Зайчикова скарга

Мовить заєць сумовито:
– Важче жити з літа в літо.
Йдеш попастись на хлібах,
А мисливці бах та бах!

Пожувати гілку схочеш,
У перелісок заскочиш,
А в переліску те саме:
По сліду стрільці із псами!

Якось мчав я по обніжку
Та й забіг в дитячу книжку.
В книжці, думалось мені,
Застріляки не страшні.

Тільки й тут не менші страхи
Для зайчиська-бідолахи:
Бо недбальці-хлопчаки
Книжку рвуть, мов ті вовки!..

Ось труснуло в полі снігу,
Хтось на слід виходить мій…
Побіжу в Червону Книгу,
Може, виживу хоч в ній.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: