Важка наука. Григорій Усач


Цього світанку півень
Давно уже чекав:
Його синочок вперше
До сонця заспівав.
Не піє ще, як батько,
Та вміє вже синок
Задирливо горлати:
— Креку! Кукре! Крекок!
І правильній вимові
Старий малого вчить,
Він голосом повчальним
До хрипоти кричить.

А літо розкошує,
І малюки ростуть,
Цвірінькають
і нявкають,
Ґелґочуть і гудуть.

Ось цуцик псам
на радість —
Лише на лапки став —
Кота попереджає:
— Агов! Гав-гав!
Гав-гав!

Рожеве поросятко
На мамине «хрю-хрю»
Виляє
круглим хвостиком
І рохкає:
— Рю-рю.

Індик своїм хлоп’ятам
Під деревом в саду
Втовкмачує сердито:
— Балда! Балди! Балду!

Він крилами розводить
І тупає на них
За те, що індичата
Попискують:
— Бултих…

Так зранку і до ночі,
Навколо шум і гам…
До чого ж важко мова
Дається малюкам!


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: