Вчительці. Людмила Мензул


Сяє вдалині вогник у вікні,
Мов ясна зоря, сходить над селом.
Бачиться мені, віриться мені:
Вчителька моя й досі за столом.

Зошити свої дітвора здала –
То вразливих душ повісті малі.
Двійка школяра, горе школяра
Зморшкою лягли на її чолі.

А з вікна пливе золотий пилок,
Сонячним струмком сяє в темноті.
Вчителько моя, скільки помилок
Виправили ви в кожному житті!..

Нам ростить міста й хліб на цілині,
Вам – навчать дітей і радіть за них:
Прийдуть восени, підуть навесні
По шляхах космічних, по шляхах земних.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: