Суботня школа. Ганна Черінь

В суботу можна довше спати,
Не треба в школу поспішати
Щодня, як близиться дев’ята,
Бігом – аж вилітають п’яти!
Тож дехто спить до півдня в ліжку.
А інші, взявши рідну книжку,
Ідуть вже в інший бік, на схід,
До української науки.
Аж мозолями вкрились руки,
А на чолі – краплями піт!
Вчимось для України-неньки.
Читає вчитель наш старенький,
Як посідаємо на лаві
Пісні, вірші, казки цікаві.
Про вовка сірого й лисицю,
Про люту відьму, про жар-птицю,
Про наш чудесний рідний край.
– Ану, тепер вже ти читай!
Встає Павлусь, чуприну чуха.
Червоний, аж по самі вуха!
Аж книжку випустили б з рук ви,
Почувши деяких читак –
Так чудно їм: англійські букви
Звучать у нас зовсім не так.
Англійське “пі” в нас “ер”. Відомо,
Що з тим мороки нам багата!
Читали “Пома”, замість “Рома”,
І навіть “мамо”, замість “тато”.
Писали теж спочатку слабо.
Мішали літери не раз.
Писали “ВАВА”, замість “БАБА”,
І “пас” писали, замість “нас”.
Учитель нас навчав порядку,
Казав із самого початку,
Щоб все робили, не спинивши.
Не похапцем, аби раз-два.
Тому відразу почали вже
Ми готуватись до Різдва.
І смішно так: надворі тепло,
Іще цвітуть в садку квітки,
А ми співаємо колядки
І вирізаєм сніжники!