Вірші Петра Ребра про дітей


Збірник чудових, надзвичайно позитивних, повчальних, веселих віршиків Петра Ребра для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

 

Андрійків рак

Піймав Андрійко рака,
Мерщій його зварив,
А потім аж заплакав:
— Хто рака замінив?
Здивований страшенно,
Пита він: — Як же так!
Був чорний рак у мене,
А це — червоний рак!

 

Вередливі санчата

Ну й санчата Олечці купили!
Вередливіш, мабуть, не знайти:
Із гори — самі біжать щосили,
А на гору — треба їх тягти!

 

Відсталий учень

Щоранку з хлоп’ятами Шарик
До школи ходив – не лінився.
Дає йому Толя букварик:
Чи ти хоч читати навчився?
А пес тільки кліпає оком,
Розгублено зирка довкола.
Виходить, даремно два роки
Ти, Шарику, бігав до школи!

 

В зоопарку

Гукає Ігор до Дмитра:
– Поглянь, якенна кенгурА!
Дмитро сміється: – Ой, умру!
Не кенгурА, а кенгурУ!
– А он із клітки вигляда
Папуга жовта – какадА!

Друг знов у сміх: – Ой, упаду!
Не какадА, а какадУ!
Відразу видно, братику,
Що ти не вчиш граматику!

 

Дивні штани

Купив татусь мені штани.
Приміряв я: – – Овва!
Великі? Що ж, нехай вони
Полежать рік чи два.
Сьогодні знов дістали їх
В комоді аж на дні.
Але тепер – і сльози, й сміх –
Малі вони мені.
Минув же тільки рік – і ось
Попробуй тут збагни:
Чи перешив їх нишком хтось.
Чи це не ті штани?

 

Кізоньчина мова

Побачила кізонька дівчинку Зіну,
Не знала вона, як сказати: “Дай сіна”,
Тож мовила коротко: – Ме!
Похрумала вволю сухої травички,
Не знала коза, як сказати: “Водички!”,
Тож мовила коротко: – Ме!
Наївшись, напившись, лягла спочивати,
Не знала вона, як спасибі сказати,
Тож мовила коротко: – Ме!

 

Коли задрімаю

На сина тато грима:
– Все крутишся? Авжеж!
Вже ніч он за дверима.
А ти коли заснеш?

Малюк відповідає:
– Я тихо вже лежу.
І тільки задрімаю,
Відразу вам скажу.

 

Оксанчин дитсадок

Чий такий красивий дім?
Грають промені на нім.
Сяє напис: «Колобок».
Це Оксанчин дитсадок.
Чий такий співучий дім?
Цілий день пісні у нім.
Кличе музика в танок.
Це Оксанчин дитсадок.
Чий такий веселий дім?
Не змовкає сміх у нім.
А малечі — мов квіток!
Це Оксанчин дитсадок.

Приземлився

Раз гойдайся наш Денис
На гнучкому клені
Та й шугнув по вітах вниз
У кущі зелені.
Я підбіг і запитав:
Впав? Чи не забився?
А Денис:
– Хіба ж я впав?
Це я… приземлився!

 

Радість

– Красота! – кричить Оксанка.
– В чому річ? – питає Мила.
– Я ішла до школи ранком
І свій ранець загубила!
– Чом же рада ти страшенно? –
Каже Милочка Оксанці.
– Бо із двійками щоденник
Залишився втому ранці!

 

Телятко

Маленьке телятко по стежці стрибало,
Забігло на грядку і все там стоптало.
Я крикнув, я охнув: що діяти нині?
Зозла ледь не цьвохнув телятко по спині.
Нащо мені грядку воно затоптало?
Але… тут телятка шкода мені стало!
Я кинув лозину свою чималеньку…
Хіба воно винне? Телятко ж маленьке!

 

Чим погані наші груші

Груші в нас смачні, духмяні,
Й родять рясно, й спіють впору
Лиш одним вони погані –
Що ростуть не вниз, а вгору.
Бо з-за цього, признаюся,
Кожен раз прохать я мушу
тата, маму чи бабусю:
– Підсадіть мене на грушу!

 

Чудний молоток 

Ілько, щоб скриньку збити,
Взяв цвяхи й молоток,
Та скоро він сердито
Жбурнув його в куток.
— Цей молоток,— зітхає,—
Чудний діставсь мені:
По пальцях попадає,
А по гвіздочках — ні!

 

Ходяча майстерня

Підняв Славка товаришок,
А потім каже: – Слава,
Та ти важкий, немов мішок!
Скажи, у чому справа?
Той – до кишень.
А там – гвіздки.
Два гвинтики, три гайки.
Пружини, ножики, гачки,
Сім струн для балалайки.
Ключі, обценьки, молоток
Ще й шестірня іржава…
І засміявсь товаришок:
– Майстерня, а не Слава!

 

Що таке роса?

Чудеса, хлоп’ята,
Прямо чудеса!
Наш Митько не знає.
Що таке роса.
Та роса уранці
Сяє на траві.
Мов разки намиста,
Іскорки живі.
Як поглянуть збоку –
Це така краса!
А Митько не знає,
Що таке роса.
І не взна, бо пізно
Хлопець устає.
Як росу повсюди
Сонечко зіп’є!

 

Яблучко не витримало

У садку – це видно і на віддалі –
Скрізь плоди проміняться-блищать,
А Мишко все скаржиться сусідові.
Що, мовляв, немає чим вгощать.
Каже він: – Повір мені, та я б.
Лука. Дав тобі і їсти й про запас.

Тільки ані груші, ані яблука
Цього літа не вродили в нас.
Не вродили зовсім. Аніскілечки.
Навіть я шукати не берусь.
Тут зірвалось яблучко із гілочки
Та по лобі скупердягу – хрусь!

 

Як Ваня загорів

За все літо й трошки Ваня
Не лежав на бережку.
Був він з дідом на баштані,
Був із татом на току.
Був із мамою у полі –
Кукурудзу проривав.
Був із хлопцями у школі –
Сад полити помагав.
Був у тракторній бригаді.
Де працює старший брат.
Із сестрою на леваді
Пас колгоспівських телят
І ніде не лінувався.
Скрізь трудився, як умів,
І від сонця не ховався –
Через те він загорів!


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: