Грім. Марія Познанська
Зелен-гай і синя річка
стали темними, як нічка,
стихла вся земля.
Вітер трави не колише,
задрімали, сплять у тиші
луки і поля.
Раптом в небі,
там, де хмари,
хтось немов з гармати вдарив:
то озвався грім!
Дощові упали бризки.
Від дощу шумлять берізки
листячком своїм.
І, злякавшись громовиці,
стрепенувся на травиці
коник-стрибунець.
Грав на скрипочку він зранку,
щиру пісеньку-веснянку
обірвав гравець.
Грім. Микола Вінграновськии
Була гроза, і грім гримів,
він так любив гриміти,
що аж тремтів, що аж горів
на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори
він бачив, хто що хоче:
умив озерам очі.
налив грозою грім яри,
А потім хмару опустив
на сад наш, на щасливий,
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже…»
І дядько грім сказав собі:
«Потрушу я і грушу,
бо небеса вже голубі
я покидати мушу».
