Вірші про Тараса Шевченка. Леся Храплива. Збірник


Збірник віршів про Тараса Шевченка стане в пригоді батькам, вчителям, вихователям, дітям при організації шкільних свят, ранків, у підготовці до уроків позакласного читання.

Кобзар. Леся Храплива

Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені “Кобзар”.
В “Кобзарі” садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі…
Мов найкращі це казки!
Я вже вмію “Гамалію”
І “Підкови” вмію пів,
І колись вернутись мрію
До Тарасових степів.
Як Тарасові віддячу,
Що мене так гарно вчить?
Не годиться — добре бачу
Бути винній і на мить!
Я буду його чигати
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.
Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
— Справді, вчиться непогано —
Славна дівчинка така!

Збірник віршів про Тараса Шевченка

Портрет Тараса Шевченка. Леся Храплива

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься “Кобзар”.
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

 

Тарас Шевченко. Леся Храплива

Іде весна, іде ясна,
Мов квітка розвилася,
І спогад нам несе вона
Про віщого Тараса.
Що більше сотні тому літ
Умер в чужій країні,
Та славний він на цілий світ,
Його всі знають нині.
Багато зла перетерпів,
Назнав лихої долі,
Милий остався без батьків
І вівці пас у полі.
Дідусь розказував не раз
Про козаків завзяття,
І слухав залюбки Тарас,
Блищали оченята.

Та пан Тараса в слуги взяв:
Картав, карав щоднини.
Тарас же нишком малював
Із панських стін картини.
Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко.
Поміг, що вільним став Тарас,
Що вчитись став Шевченко.
Його пізнали малярі,
Хвалили вдале діло.
Але злякалися царі:
— Він вірші пише сміло!
Бо в віршах пригадав Тарас,
Як нарід жив на волі,
Як козаки в воєнний час
Перемагали в полі.
Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невольникам біда,
Як гнобить ворог лютий.
Які степи, який Дніпро
І українські люди,
Як переможе ще добро
І весело всім буде.

Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину прогнав,
Закув його в кайдани.
Та ще й писати заказав
Московський цар лукавий.
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.
І так в пустелі, в чужині
У самоті томився,
Писав про Рідний Край пісні
І Богу все молився.
Як проминуло десять літ,
Вернувся він на волю,
Та невеселий був той світ,
Ридало серце з болю.
Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній,
Та слово, ясне, мов зоря,
Нам світить досьогодні.
І кожен раз в весняний час
Всі українські діти
Згадають: нас любив Тарас!
Йому дарують квіти.
Сповнить Тараса Заповіт
Ніхто з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: