Ярик-школярик. Платон Воронько


Ярослава звали Ярик
Тато, мама і сестра,
А на вулиці –
Школярик
Прозивала дітвора.

Хлопчик піде поза двором –
Враз навкруг аж загуде,
Малюки гукають хором:
«Он Школярик в школу йде!»

Як приліпиться дражнилка,
Не відстане років п’ять.
Мов набридливая бджілка,
Буде в’їдливо дзижчать.

Особливо як надмешся,
Як образишся на всіх,
Жартівок не обберешся –
Діти вміють брать на сміх.

Звідки ж прізвисько взялося,
Причепилось до Ярка?
Бо меткий; давінкоголосий
Син у теслі Корчака.

Він любив свою сестрицю,
Ніжну, тиху, мовчазну,
їй приносив полуниці
І малину запашну.

Катя, старшенька від нього,
Як пішла у перший клас,
Мимохіть було й малого
Збудить, вставши в ранній час.

Катя в школу, й слідом з двору
Наче вітер ніс його.
А було йому в ту пору
Літ чотири усього.

Завертали хлопця в хату,
Він пручався і сопів,
А тоді з ослона парту
Під столом собі робив.

А якось таки пробрався
Тишком-нишком в перший клас.
Вмить під партою сховався,
Де сидів Паньків Тарас.

Дзвоник. Вчителька з’явилась,
Учні встали: «Добрий день!»
Серце в хлопчика забилось.
Він сидів і нітелень.

Тут хтось пирснув: «Ярик! Ярик!»
Засміявся дружний клас.
« О, то є новий школярик
Каже вчителька,- у нас».

Кличе хлопчика до столу,
Він, маленький і чудний,
Вперто дивиться додолу,
Мне кептарик вовняний.

В нього торба на ремені,
Черевички з кулачок,
На сніданок у кишені
Є новенький п’ятачок.

Все, що треба, має Ярик,
Лиш на зріст не повезло.
З того дня слівце «Школярик»
До хлоп’яти приросло.

«Щось засмучений Школярик,
У Школярика біда»,-
Говорили Петрик, Лаврик,
Навіть дядько Лобода
З жартом вигукне дражнилку:
«Ти, Школярику, не плач».
І дає нову сопілку
Чи з пружиною деркач.

Хлопчик, справді, дуже злився:
«Що тут вдієш – не росту».
Все частіше він тулився
До опори на мосту –
Примірявсь до мітки завше
Без бриля і у брилі.
Час летів, а мітка там же,
Недалеко від землі.

Навіть взимку йшов до мосту.
Мітку хуга замела –
І не видно, скільки росту
Довга осінь додала.

Та із днів складались тижні.
Цілі місяці, роки.
Восени летіли крижні
У далекі мандрівки.

їх Ярко лічив поволі,
Шепотів: «Усіх злічу.
Як не буду вчитись в школі,
Сам із ними полечу.

За морями, за горами,
Кажуть, є така земля,
Що весняними вітрами
Росту й віку прибавля».

Літом Ярик вже не гуси
Гнав на пашу, а корів.
З ним ішла сестричка руса
На луку за Довгий рів.

А коли пожовкло листя
На кущах і деревах,
В школу діти понеслися
По стежинах і ровах.

Як же наш маленький Ярик?
Знов ховається в дворі,
Щоб не крикнули: «Школярик!»
Голосисті школярі?

Ні! Прийшла жадана днина.
Хата теслі розцвіла.
І шовкова сорочина,
Дрібно вишита, мала,
І кептарик Ярослава,
І червоні чобітки –
Все розкладено по лавах
На широкі рушники.

Одяглися мама й тато
У святкові убрання –
Сина в школу виряджати.
Всі ж цього чекали дня.

Мама хліб поклала й сливи,
Як за звичаєм кладуть.
«Йди, синочку, будь щасливий,
Будь розумний, чесний будь».

Так сказали мама й тато.
Склала зошити сестра.
Хлопчик вискочив із хати,
Птахом вилетів з двора.

Он, погляньте, він до школи
Йде сьогодні з усіма.
І здавалось, що довкола
Ані жодного нема,
Хто б на нього не дивився,
На його новий кептар.
Хто б йому не уклонився
Біля кузні чи кошар.

І Ярка неначе крила
Підіймали аж до хмар.
Тиша хлопцеві сурмила:
«Ти школяр, школяр, школяр!»

Він ніколи не забуде
Цей жаданий перший крок
І довіку знати буде
Перший вивчений урок.

ditu-28

Ось і школа. Квіти, квіти
Загойдалися вгорі.
Ті, що звались просто діти,
Нині звуться школярі.
«Я… Школяр я!..» – Ненароком
З уст зірвалось у Ярка.
Підійшов юнак високий,
Взяв на руки хлопчака.
«Ти школяр,- він мовив просто,-
Вперше йдеш у перший клас.
Потім підеш в п’ятий, шостий
І в десятий… Прийде час.
У знаннях, в труді, у пісні
Вмійте хороше дружить.
Нашій матері-Вітчизні
Вчіться правдою служить».
Сивий вчений з рук на руки
Взяв Ярка під крик «ура!»
Він промовив: «У науки
Є світанкова пора.
Як без раннього світання
День не піде по полях,
Так без першого навчання
До наук закритий шлях.
Я ученим став. Ракети
Ми спрямовуєм до зір,-
Посланців Землі-планети.
Але цей зелений двір,
Клас із вікнами до гаю,
Перших вчителів своїх
Щогодини пам’ятаю,
Лину згадкою до них».
Потім Ярика вітала
Героїня-ланкова,
Садівник, шофер Потала,
Партизанка-удова.
Наче щастя естафету,
В школу – дім усіх наук –
Через підняті букети
Хлопця несли сотні рук.
Віддалявсь, вщухав надворі
Гомін радісних людей.
У широкім коридорі
Стріла вчителька дітей.
Усміхнулась, привіталась,
Ніби знала їх давно.
Малюки у двір злітались,
Заглядали у вікно…


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: