Ясоччин садок


Ясоччин садочок. Наталя Забіла

За вікном сьогодні вітер,
вітер — аж в кімнаті чути, як гуде.
В дитсадок давно пішли всі діти,
а маленька Ясочка не йде.
Наша Яся нині трохи хвора,
все кахика й носик витира.
Застудилась, мабуть, Яся вчора,
як ліпила бабу дітвора.
На роботу вже поїхав тато,
мама вийшла — й довго щось не чуть…
Може, Яся буде сумувати?
Може, слізки рясно потечуть?
Ні! Ясюня не така вдалася!
— в неї досить іграшок, ляльок.
У своїй кімнаті наша Яся
улаштує власний дитсадок.
Діти будуть — лялька, та ведмедик,
та конячка сіра без сідла,
і собачка Бум, така кумедна,
що угору вухо підвела.
Ще Ясюня посадила й кішку.
А вона стрибнула у куток!..
— Ну й сиди собі сама під ліжком,
не візьму тебе у дитсадок!
От усі в кутку біля канапи посідали.
— Тихо! Не шуміть!
А чому в ведмедя чорні лапи?
Мабуть, вранці їх забув помить?
Зараз я будинок вам збудую
із великих татових книжок
і обідом добрим нагодую —
дам цукерки вам і пиріжок…
А тоді візьму цікаву книжку,
покажу своє знайоме «О»!
Яся певна, що ведмедик Мишка
хоче знати літери давно.
Потім Яся хусточку розстеле
на вовнянім теплім килимку.
— Ну, лягайте, діточки, в постелю!
Так і ми спимо у дитсадку!
У куточку сплять слухняні діти:
і ведмедик з лялькою, і кінь.
За віконцем виє вітер,
вітер, а в кімнаті тиша і теплінь.
От і мама двері відчинила
і на руки Ясю підійма.
— Ой, яка ж у мене доня мила,
що так добре грається сама!


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: