Здолавши втому пройдених доріг. Дора Хайкіна


Здолавши втому пройдених доріг,

Він в парку зупинився на узвишші,

Немов ступив на батьківський поріг,

Аби у бронзі продзвеніли вірші:

«За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились…»

В дорозі зняв потертий свій сюртук

Й на руку взяв, щоб не хилитись долі.

Сюртук із бронзи заважкий для рук,

Як заважка самотність у неволі.

Я порох бачу на його руці,

Все запорошене – обличчя, плечі, ноги…

Де облягли його пилинки ці,

В яких краях пройшли які дороги?

Можливо, їх в пустелі розкружляв

Спекотний вітер, мов капрал-мучитель,

Де в засланні, нескорений, страждав

Поет, художник і мислитель?

Можливо, ви, пилинки, з тих доріг,

Де вихори гуляють в дикім краї,

А може, ви звідтіль, де сіна стіг

Над кручею Дніпра в промінні сяє?

Чи ви із Моринців, із рідного села,

Де горе обпікало душу й тіло,

Чи ви з гори, що в вічність відпливла,

Пилинки легкокрилі, прилетіли,

Щоб віддано торкнутися на мент

Його взуття, одежі і волосся?

Та ви, пилинки, розлетіться вщент

Чи падайте в траву, як ранні роси,

Бо ні пилинці впасти не дано

В його сіяння. Ні в одежі борозни.

А ні – себе зречусь і все одно

Я вичищу його костюм із бронзи.

 


Дора Хайкіна («Кобзарева зоря» с. 228-229).

Матеріалом поділився Володимир Портянко – заслужений працівник культури України.


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: