Три осінні місяці. В. Скуратівський

Місяць семи погод

Назва першого місяця осені пов’язана з вересом — рослиною, вельми поширеною на Поліссі. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф’яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом.

Щоправда, у наших краях вересовий мед не вельми шанують за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.

Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов’язана з буйним цвітінням вересу.

Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася відносно недавно — на початку нинішнього століття. До цього в кожному регіоні були свої, «домашні», наклички. У давньоруській мові зустрічаємо офіційну назву руєн, а по-народному — ревун. Поряд з цим уживалася й назва зарев. Ті й ті наклички, за твердженням мовознавців, походять од жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя) та руєнія (ревіння) оленів і лосів, котрі влаштовували цієї пори шлюбні герці.

Книжна мова періоду Київської Русі фіксує також назву варєснець. Дехто вважає, що його походження пов’язане з першими паморозками, які характерні для вересня.

На західноукраїнських землях відомі назви маїк (починають маятися, тобто зеленіти, ранні сходи озимини) і сівень — пора масового висівання озимого збіжжя. Іноді вересень називали й бабським (бабиним) літом, а також покрійником — від свята Покрови, котре припадає на 1 жовтня старого стилю. Під цю пору земля вже покривається опалим листям.

Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували:
— З чужої сторононьки вертайтеся додомоньку!

При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою й буйною.

З приходом вересня в природі відбуваються істотні зміни. Прохолодними стають ночі, нерідко вранці над левадами зависають густі тумани, падають на землю перші приморозки.
Останній місяць вважається особливо вередливим. Він може подарувати яскраве сонце і забивні дощі, прохолодну ніч і теплий тихий день — коли над головами пливе павутиння, так зване «бабине літо». Не випадково про нього кажуть: «Вересневий час — сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, холодніє, гуде ще й згори йде!»

Жовтень на весілля багатий

Ненав’язливо, але впевнено увійшла в свої права осінь, котру ознаменував один з найшанованіших у слов’ян місяців — жовтень. У сучасному місяцеслові він посідає, як відомо, десяту позицію. Латинська ж назва, що нею користуються нині чимало народів, фіксує його лише восьмим — «октобер».

Українська назва другого осіннього місяця, на відміну від латинської, не потребує будь-яких пояснень. Довколишні гаї вже зодягнися в яскравий привабливий жовтогарячий колір з усіма його відтінками. Назва жовтень, як стверджують давні джерела, була відома ще з часів Київської Русі.

Поруч з нею вживалося й слово паздерник. Воно походить од спільнослов’янського «паздер», тобто костриця. Саме о цій порі починали масово переробляти льон та коноплі. Вилежані під осінніми дощами та вітрами стебла сушили в печі, потім їх м’яли на терницях та голіруч, щоб очистити волокно від костриці. Цей процес ще й досі в глибинних поліських селах називають «паздерництвом».

В Україні побутували й регіональні місяценазви. Серед найвідоміших — грязень, хмурень, листопадний, зазимник…

Одначе найточнішою, напевно, можна вважати народну назву — весільник. Той, хто добре обізнаний з українською народною обрядовістю, достеменно знає, що, починаючи від Покрови, тобто 14 жовтня, вже дозволялося справляти весілля. У народі так і казали: «Жовтень на весілля багатий».

Із цього часу починали масово справляти й храмові свята. Тому кажуть, що жовтень радує не тільки шлюбами, але й храмовими празниками.

Зимі рідний брат

Про них так і кажуть: березень і листопад – як братові брат. У цьому є сенс — останній місяць осені з нестійким і конозистим характером чимось скидається на перший весняний, обидва відмежовують різні пори року. Якщо, скажімо, березень запрошує в гості весну, то листопад замикає ворота осені. Тож і мовиться, що він «жовтню син, а зимі — рідний брат».

Генеалогія місяця досить давня й цікава. Для переважної більшості європейських мов він має спільний латинський корінь «новем», бо займав дев’яту позицію в літочисленні Стародавнього Риму. Проте в багатьох слов’янських мовах, зокрема в українській, листопад набув цілком самостійної назви. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишним, непривітним, природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.

Одначе листопад в Україні не завжди збігається з періодом падолисту. Скорше така назва пасувала б жовтню. Зрештою, воно так і було у давнину. Ще за Київської Русі його називали груднем, а сучасний грудень — студнем. Чому ж тоді нинішній місяцелік в Україні прибрав цю не зовсім точну назву? Справа в тім, що за основу сучасного календаря було взято західноукраїнський поділ часу. А саме там завершальний місяць осені зберіг нинішню накличку.

Досить цікавими є й регіональні назви листопада — напівзимник, ворота зими, грудкотрус, листопадень, падолист.

На українському Поліссі довгий час зберігалася ще одна назва листопада — братчини. Для сучасників слово це майже незнане. Обряд братчини стосувався, зокрема, оглядин зими і зустрічі першого снігу, так звані «обнови самоткані». Ця дія чимось нагадувала храмове свято, але мала інший зміст. До цього дня — переважно це було на Михайла (21 листопада) — в селах готували медові напої. На свято сходилися всі мешканці, які брали участь у колективних іграх, пов’язаних із зустріччю зими та першого снігу.

…Листопад, падолист, напівзимник. Це — місяць, у якого напохваті і віз, і сани. Тому й кажуть: «Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат».

В. Скуратівський

Поділіться з друзями:

  • Час читання:1 хв. читання