Вербна неділя: святкування, традиції, вірування

Неділя за тиждень перед Великоднем називається “Вербною”, “шутковою” або “квітною”.


За християнським вченням у цей час Спаситель Христос в’їжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево з давен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.


Першими в церкві намагалися вхопити вербові гілки діти і молодь, адже кому дістанеться найбільше, той буде найщасливішим. Потім хлопці і дівчата ходили по вулиці з гілками верби і ударяли один одного, примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень”.  Повертаючись з відправи, запихали гілки в грядки на городі. Освячену вербу клали також в хліві та стайні, за образ у хаті. Вважалося, що гілочки освяченої верби мають магічну силу і захищають хату, хлів, двір від грому й пожежі.

 

Не я б’ю, верба б’є.

За тиждень – Великдень.

Будем їсти паску

і смачну ковбаску.

 

Не я б’ю,

Верба б’є.

Від нині за тиждень буде Великдень.

Будь здоровий як вода.

Будь багатий як земля.

 

Не я б’ю – верба б’є,

За тидень – Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

 

Чудодійні властивості верби за народними повірями

  • Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
  • Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
  • Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
  • Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
  • З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
  • Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
  • Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
  • Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
  • Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.

 

Вербна неділя. Тетяна Строкач

Котики вербові! Ніжні та пухнасті…
Личка доторкнулись… Ой, яке то щастя!
Гілкою вербиці вдарю я злегенька,
Щоб були здорові всі мої рідненькі…

Бо не я б’ю,- кажуть,- а свята вербиця!
Скоро вже Великдень! Будем веселиться!
Зовсім недалечко червоне яєчко!
Син Божий воскресне! А все лихо щезне!

За тиждень до Великодня відзначали Вербну неділю. У цей день нарізали вербних гілочок і несли їх до церкви святити. Коли освячені гілочки приносили з церкви, то шмагали ними всіх членів родини і худобу, щоб здоровими були. Цими гілочками виганяли перший раз корів на випас, зберігали їх цілий рік від недуг і грому. Від вербної неділі почитали готуватись до Великодня: варили яйця, фарбували писанки, випікали обрядове печиво і паску.

Вже великий піст кінчається
І Великдень наближається.

У Єрусалимі звичай шанувався:
Коли Ісус у місто повертався,
Листя пальми клали на дорогу
І вклонитись кожен мав змогу.

Та на нашій Батьківщині
Пальми не ростуть й понині –
Замінили їх красунею одною –
Стрункою вербою-сестрою.

Вербне гілля – як волосся.
З давнини це повелося:
Тому зветься вербною неділя,
Бо вшановане вербове гілля.

З того часу в цю неділю
Святять вербную лозину.
Йдуть громадою до церкви
Посвятити гілку верби.

Першими освячені гілочки
Беруть кволі діточки.
Кому дістанеться найбільша –
Буде дитина здоровіша.

Діти коло церкви збиралися,
Лупцювати один одного бралися
Тільки билися не кулаками,
А легенько – святими гілками.

Котрі рано в церкву йти не вставали,
Тих гілками били й примовляли:
“Не я б’ю – верба б’є,
За тидень – Великдень,
Недалечко червоне яєчко!”


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: