Моя країно, краю веселковий,
Ти зустрічаєш ювілей Тараса,
Він мріяв у ві снах про край казковий.
Мою країну – золоту окрасу.
Стоять тополі, як тоді стояли,
І чують пісню золотих полів…
Тут козаки бувало битви вигравали
І слухали кобзарський гнівний спів.
Пашисті дні і ночі солов’їні
І шелест трав некошених стоїть.
Іде Тараса свято по країні,
Святкуєм ювілей аж двох століть.
Він боронив разом з бійцями Україну,
Дух войовничий піднімав він їм.
Звав за свободу і щасливу днину,
За неньку рідну і батьківський дім.
Ми віримо у краще майбуття.
Ми нездоланні, бо Тарас із нами.
Він не піде ніколи в забуття,
Він ходить з нами селами й містами.
Нехай ідуть роки і вже століття
Та пам’ятаєм ми про це завжди,
Як жив Тарас в суворе лихоліття
І мріяв, мріяв про щасливі дні.
Є на світі така країна,
Вона як мати рідна для нас.
І вічно буде жити Україна,
І вічно буде жити наш Тарас.
P.S. Слова цього вірша стали піснею. Музику написав сліпий музикант із м. Семенівка Волк Анатолій Григорович